Лінгвокультурний концепт ДЕТЕКТИВ

У синонімічному ряді найменувань, що позначають детектива, виділяється провідне слово (домінанта), яке є носієм головного значення – detective. До базової (ядерної) частини синонімів слова detective входять офіційні, стилістично нейтральні найменування детектива, які мають оцінної характеристики, такі слова, як investigator, inspector, policeman, officer, sheriff, constable. Ці офіційні, стилістично нейтральні назви детектива становлять першу групу синонімів, які реалізують лінгвокультурний концепт детектив.

Найчастішим найменуванням детектива є іменник detective, утворене від дієслова to detect (помічати, відкривати, виявляти; розкривати, розслідувати злочин). Дієслово to detect є пізнім латинським запозиченням і з'являється у XV столітті у значенні виявляти, відкривати, розкривати, викривати. У ХVІ Беку з'являється значення розкривати таємницю. У XV столітті утворюється віддієслівне іменник detection, що позначає розслідування. Вперше слово detective вживається в XIX столітті в словосполученні detective police (man) значенні детектив, поліцейський. Надалі (внаслідок еліпсису) словосполучення скорочується до detective.

Іменник detective a англомовних словниках визначається як поліцейський офіцер, який розкриває злочини з метою затримання злочинця, а також як особа, найнята для збору інформації про когось чи щось. Так, детектив може працювати на державну структуру та займатися приватним розшуком. Іменник detective у розмовній англійській мові означає агента розшукової поліції, детектива, детектива; у юридичній лексиці – співробітника розшукової поліції, співробітника кримінальної поліції

Типологія концептів

Концепти-уявлення (розумові картинки) — узагальнені чуттєво-наочні образи предметів чи явищ. Ці концепти об'єднуються в мові лексичними одиницями конкретної семантики. Уявлення статичні і є віддзеркаленням сукупності найсуттєвіших ознак окремого предмета чи явища. Концепти-розумові картинки представляють когнітивні структури, що репрезентують зовнішні характеристики предметів навколишньої дійсності — їх колірну палітру, конкретну конфігурацію, інші зовнішні ознаки.

Під рубрику концепти-схеми підводяться просторово-графічні параметри з реалій у відверненні від їх видових характеристик. Ці концепти представлені узагальненою просторово-графічною або контурною схемою. Це гіперонім з послабленим образом — дерево (наочний образ дерева взагалі — стовбур і крона); образ річки як протяжності, стрічки; схематичний образ людини — голова, тулуб, руки й ноги. Схеми можна намалювати, що говорить про реальність існування даної форми структуризації знань. Схема — проміжний тип концепту між уявленням і поняттям, певний етап розвитку абстракції.

Концепт-фрейм — це ментальна «голографія», ситуативно-об'ємне уявлення фрагмента дійсності. Тобто фрейм — це об'ємне уявлення, певна сукупність стандартних знань про предмет чи явище. Наприклад, до концепту магазин входять компоненти — купувати, продавати, товари, коштувати, ціна і т. д. Приклади фреймів: ресторан, кіно, поліклініка, лікарня.

Концепт-сценарій репрезентує поетапну динаміку дій, закріплених в колективній пам'яті носіїв мови. Сценарій (скрипт) — стереотипні епізоди з ознаками руху, розвитку. Фактично це фрейми, які розвиваються у просторі у вигляді окремих епізодів, етапів, елементів. Наприклад: стадіон — це фрейм, а відвідування стадіону, реконструкція і т. ін. — сценарій.

Гештальт — комплексна цілісна функціональна розумова структура, яка впорядковує різноманіття окремих явищ у свідомості. Гештальт (термін Х. Еренфельса, австрійського мистецтвознавця кінця 19-го століття) являє собою цілісний образ, який поєднує чуттєві й раціональні елементи, а також поєднує динамічні і статичні аспекти відображуваного об'єкта чи явища.С. Воркачов розрізняє концепти-автохтони, протоконцепти та метафізичні концепти.

Концепти-автохтони — це абстраговані значення конкретних мовних реалізацій, які характеризуються етнокультурними семами.

Протоконцепти або універсальні концепти — абстраговані від мовних реалізацій ментальні одиниці. Універсальні концепти представлені в науковій свідомості в формі морально-етичних термінів: добро — зло, добре — погано — байдуже і т. д.

Метафізичні концепти (душа, істина, свобода, щастя, любов та ін.) — ментальні сутності високого чи граничного ступеня абстрактності. До них належить невидимий світ духовних цінностей, зміст яких може бути поданий лише через символ, тобто знак, що передбачає використання свого образного предметного змісту для вираження змісту абстрактного.С. Аскольдов-Алексєєв поділяє концепти на пізнавальні й художні.

Поєднуючи поняття уявлення, почуття, емоції, художній концепт дає значно більше інформації, ніж пізнавальний.

Основні ознаки художнього концепту, які не є характерними для пізнавального — це асоціативність, розкриття образів та різних емотивних смислів, тяжіння до образів, здатність включати їх у себе. О. Селіванова виділяє: ідіоконцепти, узуальні концепти, етноконцепти та загальнолюдські концепти:

• Ідіоконцепти — властиві свідомості окремого індивіда.
• Узуальні концепти — характерні для певної групи (наприклад науковців певного фаху).
• Етноконцепти — властиві всім представникам етнічної спільноти.
• Загальнолюдські концепти — відомі всьому людству й репрезентовані в різних мовах.А.

Вежбицька уводить термін «концепт-мінімум» і «концепт-максимум»:

• Концепт-мінімум — неповне володіння змістом слова носієм мови (зміст — відомий, але є периферійним у життєвій практиці).
• Концепт-максимум — повне володіння змістом слова (носій мови розуміє значення слова і вживає його у мовленні).

Концепт-мінімум обов'язковий для всіх мовців, це необхідний елемент для успішної комунікації. Концепт-максимум — якнайбільший набір ідей, спільний для представників мовної спільноти. Такий концепт включає «енциклопедичну добавку», що розширює концепт-максимум за рахунок професійних знань.

Лінгвокульнурний концепт

Концепт є одним з ключових понять гуманітарного знання. Він відноситься до тих розумових категорій, які неможна побачити очима чи зафіксувати іншими органами чуття, що надає великий простір для його тлумачення. Однак, незважаючи на те, що поняття «концепт» можна вважати вже сформульованим, його зміст істотно варіюється в концепціях різних наукових шкіл і окремих вчених.

Термін «концепт», що дійшов до наших часів з трудів філософів середньовіччя П. Абеляря та І. Солсберрійського, виявився актуальним для розуміння процесів, що відбуваються нині в сучасній культурі. Відновлення терміну концепт в XX в. було здійснено рядом гуманітарних дисциплін (у математики в цьому сенсі особливий статус), і тому концепт сьогодні має кілька позицій розгляду: філософську, лінгвокогнітивну (психолінгвістичну) і лінгвокультурологічну. 

Як лінгвокультурне явище концепт представляє собою певне ментальне утворення, що має семантичну роздробленість, національно-культурне маркування, зафіксоване в мовній формі. Інщими словами також можна сказати, що лінгвокультурний концепт – це одиниця, призначення якої полягає в об’єднанні в єдине ціле наукових пошуків у галузі культури, свідомості й мовознавчих студій. 

Такий концепт – культурно детермінований виразник свідомості, зафіксований у мові. Він, як згусток вербалізованого смислу, відображає лінгвоменталітет певного етносу, який утворюється сукупністю лінгвоконцептів і не існує поза форм рідної мови. Найважливішою якістю концепту для вираження ментальності народу є його здатність концентрувати в собі результати мислення в образно-оціночному і ціннісно-орієнтованому поданні. З точки зору лінгвокультурології концепт визнається базовою одиницею етнокультури. 

Отже, лінгвокультурний концепт – це ментальна одиниця, елемент свідомості, який відіграє роль посередника між культурою й мовою. Саме у свідомість надходить культурна інформація, де вона відповідає за вибір мовних засобів, що передають інформацію в конкретній комунікативній ситуації для реалізації певної комунікативної мети.